• 13 Лип, 2026
• admin
• No comment

Збірній України – місце в Лізі націй, але роботи ще багато

Погляд на дебютний сезон України в еліті: що вдалося, а що завадило досягти більшого

Завершився груповий етап жіночої волейбольної Ліги націй. За його підсумками визначилися всі учасники плей-оф, остаточне розташування команд у турнірній таблиці та збірна, яка залишить елітний дивізіон за підсумками сезону.

Жіноча збірна України виконала головне завдання на свій дебютний сезон у турнірі. У заключному матчі синьо-жовті впевнено обіграли Бельгію з рахунком 3:0 та гарантували собі місце в Лізі націй на наступний рік.

Шлях українок до цього результату вийшов неоднозначним. Команда пережила як яскраві перемоги та історичні досягнення, так і прикрі поразки, втрату важливих очок і хвилю критики. Чимало вболівальників ставили під сумнів готовність збірної до рівня Ліги націй і взагалі доцільність участі в турнірі після низки невдалих матчів.

Пропонуємо розібратися, яким вийшов дебютний сезон жіночої збірної України в Лізі націй, що вдалося команді Якуба Глушака, які проблеми проявилися протягом турніру та з якими підсумками синьо-жовті завершили свій перший в історії виступ у найпрестижнішому комерційному турнірі серед національних збірних.

Напередодні старту Ліги націй головним завданням жіночої збірної України було збереження місця в елітному дивізіоні на наступний сезон. Важливо було не загубитися на тлі значно досвідченіших суперниць, які уже не перший рік виступають у цьому турнірі. Водночас у багатьох уболівальників очікування були дещо завищеними через блискучий дебют чоловічої збірної України в Лізі націй роком раніше.

Як показував досвід попередніх сезонів, для збереження прописки зазвичай було достатньо трьох-чотирьох перемог. Саме на такий результат і розраховували перед стартом турніру. Найбільші надії покладалися на матчі з аутсайдерами – Болгарією та Таїландом, а також на поєдинки з командами, які за рівнем виглядали приблизно рівними Україні: Домініканською Республікою, Бельгією та Францією. Окрім цього, завжди залишалася надія і на приємну сенсацію в матчах із більш статусними суперницями.

Але не все склалося зовсім не так, як очікувалося. З одного боку, українки здобули перемогу над чинними чемпіонками Азії Таїландом, причому на їхньому майданчику в драматичному п'ятисетовому матчі. Також у заключному турі синьо-жовті без шансів переграли Бельгію, якій уже не була потрібна перемога з турнірної точки зору. Натомість усі інші матчі з прямими конкурентками за виживання були програні.

Поразки від Болгарії, Домініканської Республіки та Франції сталися лише на тай-брейках. Причому в більшості випадків справа була не в тому, що суперниці виявилися сильнішими. Навпаки, саме українки втрачали перевагу й віддавали матчі, які цілком могли завершувати на свою користь ще в чотирьох сетах.

Міркувати в стилі «а якби» – справа доволі невдячна. Турнірна таблиця не знає умовних результатів, та й майже кожна команда втрачає свої можливості протягом сезону. Втім, у випадку збірної України такі роздуми все ж мають під собою підстави. Синьо-жовті не поступалися прямим конкуренткам без шансів – навпаки, у матчах із Домініканською Республікою, Болгарією та Францією вони були дуже близькими до перемог і в кожному з них мали всі можливості забрати два або навіть три очки. Якби ці поєдинки завершилися на користь українок, команда фінішувала б не на 16-му місці, а в районі 9–11-ї позиції. Це ще раз підкреслює, що, попри всі невдачі, збірна України вже зараз є командою рівня Ліги націй. Ба більше, за трохи вищої стабільності дебютний сезон міг завершитися не боротьбою за виживання, а статусом міцного середняка елітного дивізіону.

Звісно, якщо поглянути на підсумкову турнірну таблицю, то стає зрозуміло: для виходу до плей-оф необхідно було здобути щонайменше сім перемог. Для нинішньої збірної України це був недосяжний результат за будь-якого розвитку подій. Це завдання, найімовірніше, вже на майбутнє. Втім, закріпитися в середині турнірної таблиці українкам було цілком під силу.

Саме за рівнем гри. Попри велику кількість критики, об'єктивно збірна України не виглядала командою, яка випадково потрапила до Ліги націй. У синьо-жовтих працювали майже всі елементи гри: десь краще, десь гірше. Головною ж проблемою стали стабільність і концентрація.

Після блискучих партій або навіть окремих ігрових відрізків українки могли без видимих причин різко втрачати якість гри. Нерідко складалося враження, що команда зарано починала вірити в перемогу в сеті чи матчі, після чого одразу втрачала контроль над ситуацією. Саме через такі провали й було втрачено чимало очок та перемог.

Якщо говорити про окремі елементи, то найбільш стабільно Україна діяла на прийомі. Особливо це стало помітно на двох останніх ігрових тижнях, коли показники команди в цьому компоненті були одними з найкращих серед учасниць турніру. Натомість гра в захисті часто залишалася хаотичною та неорганізованою, що регулярно призводило до втрати простих м'ячів.

Велику роль у покращенні гри на прийомі відіграла Валерія Нудьга. З кожним матчем вона дедалі частіше з'являлася у складі й завдяки прогресу в атаці остаточно закріпилася серед основних виконавиць. Водночас Олександра Міленко, хоч і не завжди демонструвала високу реалізацію в нападі, залишалася найкращою приймаючою збірної та водночас її найрезультативнішою волейболісткою.

Говорячи про гру в захисті, не можна не згадати відсутність Крістіни Нємцевої, яка пропустила сезон у національній команді. Молоді Аліка Луценко та Аріна Бойко відверто не змогли повноцінно компенсувати її втрату. Водночас Луценко по ходу турніру помітно додала. Робота тренерського штабу була помітною, а в окремих матчах вона демонструвала дуже якісну гру. Без сумніву, цей сезон стане для неї важливим кроком у розвитку.

Неоднозначне враження залишила й гра на блоці. У розпорядженні Якуба Глушака було якісне тріо центральних блокуючих – Ульяна Котар, Діана Мелюшкіна та Анастасія Дорсман. Усі вони виступають у сильних чемпіонатах і мають високий індивідуальний рівень. Проте сама організація блоку команди залежить не лише від окремих виконавиць і навряд чи можна назвати вдалою. Дуже часто блок був одиночним, а часом можна було сказати, що його просто не існувало.

Не можна оминути увагою й волейболістку, яка керувала грою команди та забезпечувала якісні передачі краще за будь-кого на турнірі. Дарина Шаргородська стала найкращою пасуючою групового етапу Ліги націй, що саме по собі є показовим досягненням. Волейболістка французького «Ле-Канне» провела блискучий турнір: окрім найбільшої кількості результативних передач, вона також якісно діяла на блоці та була однією з найкращих у ВЛН за кількістю ейсів (13 – 4-те місце).

На мою думку, саме Дарина Шаргородська була найкращою гравчинею збірної України на цьому турнірі. Єдине, за що її можна трохи покритикувати, – не завжди комфортні передачі під ліворуку Олександру Міленко, що частково вплинуло й на кількість помилок догравальниці в атаці. Водночас це жодним чином не перекреслює рівень гри самої Шаргородської. Попри окремі не найкращі матчі та природні спади форми в настільки щільному календарі, вона провела напрочуд стабільний сезон і повністю заслужила звання найкращої пасуючої групового етапу.

На позиції діагональної головною атакувальною опцією мала стати Вікторія Даньчак, яка провела блискучий сезон у чемпіонаті Південної Кореї. Проте повністю виправдати очікування їй не вдалося, і по ходу турніру місце в стартовому складі дедалі частіше отримувала Анна Артишук. Обидві волейболістки мають схожий стиль гри, досить прямолінійний, однак Артишук виявилася значно стабільнішою та психологічно стійкішою, що й дозволило їй стати першою опцією на цій позиції.

Загалом збірна України залишила приємне враження за якістю окремих елементів гри. Проте скласти їх у єдиний механізм, який працює від гри до гри, команді так і не вдалося. Потенціал цього складу реалізований не повністю.

Частина відповідальності, безумовно, лежить на самих волейболістках, адже кількість власних помилок у вирішальні моменти була великою. Водночас не можна оминути й роботу тренерського штабу. Якщо гра починала виходити з-під контролю, змінити її перебіг за рахунок тайм-аутів, замін чи тактичних перебудов вдавалося нечасто. Окремі кадрові рішення та використання челенджів також викликали запитання.

Якуб Глушак уже зробив дуже багато для розвитку жіночої збірної України. За час роботи він вивів команду на якісно новий рівень. Водночас дебютний сезон у Лізі націй показав, що попереду ще чимало роботи. Так, головне завдання – збереження місця в еліті – було виконано, однак повністю реалізувати потенціал цієї команди ні гравчиням, ні тренерському штабу не вдалося. Україна мала всі передумови, аби фінішувати значно вище за підсумкове 16-те місце й закріпитися серед міцних середняків турніру.

Наступним викликом для жіночої збірної України стане чемпіонат Європи, який відбудеться з 21 серпня до 6 вересня. На груповому етапі суперницями синьо-жовтих стануть Чехія, Сербія, Болгарія, Австрія та Греція.

До плей-оф вийдуть чотири найкращі команди групи, тож саме потрапляння до цієї четвірки стане головним завданням для українок. З огляду на рівень команди та результати останніх років, це цілком реальна мета.

До старту чемпіонату Європи волейболістки матимуть час на відновлення та реабілітацію після виснажливого сезону збірних. Натомість тренерський штаб отримає кілька тижнів, аби детально проаналізувати виступ у Лізі націй, зробити правильні висновки та не допустити повторення тих помилок, які коштували команді значно вищого місця в турнірній таблиці.

Джерело: sport.ua