• 10 Сер, 2026
• admin
• No comment

Сімон – правильний вибір. 11 думок про матч Іспанії та Франції

Іспанія – неідеальна, а Олісе програв ЗМ

11 разів на полі одне з одним впродовж їхніх кар’єр зустрічалися Ямаль та Мбаппе, і більшість дуелей виграв іспанець. Рахунок протистоянь – 9:2. Про що це каже? Ні, не про різницю у крутості чи класі – у тому, наскільки кожен з футболістів вмів та вміє опинятися у правильному місці у правильний час. Бо, зрештою, футбол – командна гра, що і довів нам учорашній поєдинок (якщо раптом комусь і досі були потрібні підтвердження). Просто Мбаппе завжди не там та не тоді. У Парижі, коли команда не готова вигравати ЛЧ та не має Енріке. У Мадриді у його найбільшу кризу за десятиліття. На чолі збірної Франції тоді, коли та має зірок – але не має команди. Кіліана можна критикувати багато за що, але важко сперечатися: йому не щастить. Якби Фортуна була з ним, зараз мав би набагато більше титулів. Імовірно, не тільки командних. А натомість хтось зараз усерйоз рахує його поразки у дуелях із тінейджером.

Мбаппе вилітає разом зі збірною Франції. Про причини невдачі фаворита та найбільш пам’ятні моменти вчорашнього поєдинку – в абзацах нижче.

1. Можливо, секрет перемоги на ЧС – зібрати рівну збірну. Давайте начистоту: за складом ця Франція краща за Іспанію. У символічній збірній цих двох команд було б 7-8 гравців Дешама. Але котра з команд більш рівна за якістю футболістів? У котрої менше слабких ланок? Іспанська. Матч довів: спочатку – помилками Рабьйо (втрати, жовта, заміна у перерві), потім – привезеним пенальті Діня. Так уже сталося, що за пару годин до цього точно такий саме 11-метровий привіз у свої ворота захисник «Дьора» проти «Вікінгура» у далекому-далекому раунді кваліфікації ЛЧ. А тут півфінал ЧС – і таке. Круто мати Мбаппе, Олісе та Дембеле одночасно, але, ймовірно, рівень конкурентоспроможності збірної у топ-матчах визначається не класом найкращих її виконавців – а класом найгірших. Найгірші у складі Іспанії кращі за найгірших у французькому. От вам і просте пояснення побаченого.

2. Поганий перший тайм в атаці від усіх. У Франції 2 удари та взагалі нічого не вийшло – із нею зрозуміло. Але ж Іспанія також не вразила. Так, забила – але з пенальті після помилки суперника. Після цього мала ще один топ-момент. І все. І це у таймі, де опонент втратив основного захисника, привозить собі, відверто розвалюється… Мабуть, це дуже добре пояснює основну ідею команди Іспанії: вона взагалі не хижа. Акула припливе на запах крові за кілометри, а іспанська збірна проігнорує її навіть під власним носом. Бо філософія. Треба не використовувати нагоду – а заслужити. Напрацювати. Зробити стільки, аби переконати себе та суперника, що ти маєш забити той другий м’яч. Тому Іспанія повільно катала круглий у пошуках шансу, доки Франція… ну, вона була присутня на полі. Мабуть. Якби французи покарали після перерви, ми б зараз знищували Іспанію за такий перший тайм попереду.

3. Франція знову «пропустила» перший тайм. Те саме було проти Сенегалу. Проти Іраку. Проти Парагваю. Проти Марокко. Мабуть, зі стартових хвилин добре колектив грав лише зі шведами. І ми думали, що це фіча, – а це виявилося саме багом. Ми думали, що команда береже сили та зможе грати у найкращий футбол не 45, а всі 90 хвилин у вирішальних матчах, – а не змогла. Отже, досі то була не лінь? Тобто Франція грала не із запасом, а як уміла та близько до свого максимуму? Виходить, що так. І поки це головний шок усього мундіалю. Якщо другі тайми – про конвертацію різниці у класі з футболістами суперниками та/або вдалі рішення тренера у перерві, то що робив Дешам перед першими? Якщо досі Франція не отримувала команду берегти силу у перших 45-хвилинках, то що це було тоді взагалі у виконанні колективу на мундіалі? Так багато питань без відповідей. І більшість – до Дешама. Чому цей склад грав у футбол лише 50% часу?

4. Метрика xG одного дня буде посунута убік. Її замінить якась більш глибока. Така, яка обраховуватиме зокрема моменти, котрі не завершилися ударами. Так, уже зараз є xThreat, але та враховує взагалі всі паси. Зокрема й підготовчі. Кожен з популярних статистичних аспектів проігнорує шанс Мбаппе у першому таймі, коли той вибіг з-за спин на Сімона та лише через гру на випередження воротаря не встиг підібрати м’яч та вийти сам на сам. Момент? Момент. А статистика не побачила. Ані удару, ані xG. Одного дня глядач «доросте» до того, що враховувати такі шанси стане для нього важливим. Як колись «доріс» до того, аби замість сухого показника ударів використовувати не ідеальний, але точно більш красномовний xG-показник. З роками футбол – усе більше про цифри та роботу із ними. І чим далі, тим краще та креативніше цю роботу виконуватимуть відповідні люди.

5. Тотальний футбол панує! Скільки б люди не стверджували зворотне. У жодної іншої команди-учасниці півфіналів ЧС крайній захисник не зробив би те, що зробив Порро. Рахунок 1:0, тож питання: куди ти так біжиш? Виявилося, що за голом. Компліменти за холоднокровність та сміливість. Єдине що, сміливим Порро допомогли стати французи: якби атакували хоч трохи більше до його голу, Педро ніколи б у житті не ризикнув піднятися так високо під час позиційної атаки. Але опонент дозволив. Порро скористався. Забив. І став єдиним автором голу з гри у матчі. Правий захисник! Символічно: саме оборонець відзначається у день, коли більшу частину оборонної роботи виконали нападники. Тотальний футбол, як вчив Кройф, Гвардіола та Тед Лассо. І ось така команда домінує наразі у футболі збірних, у клубному – схожий «ПСЖ». От вам і підказка, як бути найкращими у 2026 році.

6. Олісе програв ЗМ. Мабуть, офіційно – вже за підсумками матчу, але де-факто – ще на момент своєї заміни. Провалив гру. Мав менше м’яча, аніж зазвичай, але жахливо розпорядився своїми дотиками. Нічого не створив ані для себе, ані для партнерів. Зник у найважливіший момент. До речі, показово: коли не творить Олісе, тоді не творить і збірна Франції взагалі. Привід засумніватися у тому, чи точно її лідера звати Кіліаном. Втім, Майкл провалився. І вчора, і у другому півфіналі ЛЧ проти «ПСЖ». Тобто у найважливіших поєдинках сезону. А ще за 2 роки у «Баварії» промахувався у топ-моментах проти «Боруссії» та «Інтера» (так, саме тоді, коли мюнхенці вилетіли). Це вже не випадковість, а тенденція: у вирішальні хвилини Олісе «пливе». Грає суттєво гірше. Помиляється у простих ситуаціях. Розчаровує. Майкл має образ ментально стійкого хлопця-пофігіста, але, здається, таким не є. Аби стати найкращим у світі, має подолати один-єдиний комплекс.

7. Франція вилітає, бо виявилася не готовою вигравати у погані дні. А такі переживають протягом великих турнірів майже всі збірні. Погляньте на протилежну частину сітки. Там – Англія та Аргентина, котрі страждають у кожному поєдинку плейоф. Англія вижила навіть тоді, коли догравала у меншості. Двічі перемагала у дні, коли пропускала першою. Аргентина поверталася після 0:2. Здолала Кабо-Верде у найкращому поєдинку в історії маленької країни. А Франція? Завжди вела гру. Завжди робила достатньо, аби все йшло за планом. Аж раптом тут не вдалося. Пропустила першою. Втратила оборонця. Опинилася під тиском та фактично без Олісе. Реакція? Жодної. Ані плану В, ані характеру, ані лідера на полі у такий момент. Перший поганий день для Франції на ЧС – й одразу виліт. От вам і єдина слабкість збірної – нульова стресостійкість.

8. Невдалий матч для глядача. Мало моментів. «Бруд» наприкінці: удари ліктем від Мбаппе та трохи раніше видатний акторський перформанс від Сімона. Але головне: гра «в одні ворота». Рахунок не відображає переваги Іспанії. На її фоні Франція здавалася не командою, а набором окремих футболістів. Мабуть, класних – але таких, у яких, окрім усього іншого, конкретно сьогодні ще й не пішла гра. Ми не побачили видатних дій в атаці ані від кого з трійки лідерів атаки Франції. Обидва голи – такі, які навіть трошки ганебно пропускати, коли граєш у півфіналі ЧС. Так, наприклад, у моменті з другим м’ячем під час старту ривку Порро поряд із ним були Дуе та Коне – аж за декілька секунд він сам. А як так? Найстрашніше: Іспанія знову не провела видатного матчу. Цей – хороший, але перемога – на класі, а не на характері та з останніх сил. Просто Франція не під’їхала. Ми очікували побачити достроковий фінал, а побачили лише гідного фіналіста – замало.

9. Сімон – правильний вибір воротаря для цієї збірної. Все ще слабке місце команди. Неідеальний кіпер для неідеального колективу. То після виходу виб’є головою невдало, то спіймає у руки не з першого разу. Вчора – молодець, але навіть у хорошому матчі не вселяв упевненості. Втім, озирніться: вся Іспанія така, якщо говорити про кожного гравця окремо. Ямаль має лише 1+0 за цілий турнір – ну, так собі лідер. Оярсабаль і близько не Кейн чи Мбаппе. Баена грає зліва просто тому, що конкуренти – гірші. Ляпорт плюс-мінус тому ж. Це не збірна зірок на своєму піку. Ні, навпаки: тут або міцні середняки, або найкращі не у найкращій формі. А якщо так, то які Рая та Гарсія? Цій команді потрібен відповідний воротар. Сімон їй личить. Я досі впевнений, що з Раєю було б краще, але вибір тренера, здається, нарешті зрозумів. Відчуття органічності гри команди максимальне, коли на полі саме Унаї.

10. За Дешамом не сумуватимемо. А от якби у 2018 його команда так і не виграла ЧС, чи можна було б його критикувати так само, як того ж Роберто Мартінеса, за згублене «золоте» покоління? Я розумію важливість Дідьє для роздягальні команди. Мабуть, він крутий оратор та психолог. Але кожен виліт Франції – однаковий. Щоразу, коли не виходить, ми кажемо: «Не було команди». Що зараз? Знову не було команди. На останніх хвилинах французи не могли скоординовано піти у пресинг, бо деякі вже опустили руки. 90 хвилин не виходить нічого – а тренер не пропонує нових ідей. Ніби всі вони у ногах Мбаппе та Олісе – а в тих не пішло. Дешам для цієї збірної – ікона. Він непогано розпорядився видатним набором футболістів. Але є відчуття, що клубний топ-тренер зміг би краще. І не один. І мова не лише про ЧС-2026. Дідьє залишає збірну у момент, коли вона знову не переконала як команда, – укол для будь-якого тренера.

11. Іспанія – фаворит фіналу. З ким би не довелося грати. Про що взагалі мова, якщо команда пропонує Франції такий оборонний план на матч, що стримує одночасно і Мбаппе, і Олісе, і Дембеле, і Дуе, і Барколя? У складі Аргентини доведеться спинити лише Мессі. У складі Англії – тільки Кейна та Беллінгема. І у порівнянні з уже розв’язаною ці задачі виглядають навіть легкими. В Іспанії найкращий центр поля за якістю, Родрі – знову король. Найкращий пресинг. Чудова командна гра по м’ячу загалом. Близька до ідеальної синхронізація між діями захисників. На фоні такої оборони атака на чолі із Ямалем виглядає навіть якось так собі. А це, на секундочку, атака НА ЧОЛІ З ЯМАЛЕМ. Іспанія забила в усіх матчах на турнірі, окрім першого. Ламін і досі може краще. Ольмо може почати забивати, не тільки пасувати. Забив Порро, тож може будь-хто. Єдина надія на цікавий фінал: там іспанці точно отримають у суперники команду, яка вміє виживати.

І цій команді знову доведеться просто намагатися вижити. 90 або навіть усі 120 хвилин. Бо іспанці – видатні. І такі висновки легко робити навіть за їхніми відверто нудними матчами.

Джерело: sport.ua